Відгук про поїздку в Роттердам та Брюссель в травні 2016. 

Частина 1 – Брюссель

 

Минулі декілька років були дуже насичені в плані подорожей. Тож на моєму телефоні накопичилося доволі багато фотографій, а в голові –  вражень, якими і поділюсь з вами цій та наступних статтях. 

 

Вибір Роттердаму (Нідерланди) був не випадковим. В Роттердамі з 27.05-28.07.16 проходив один з заходів Інгресу, на який ми хотіли потрапити.

Підготовка (маршрут, квитки, бронювання)

Через свій канал TimeToTravel в месенджері Telegram Саша відстежив дешеві квитки на переліт Дебрецен (Угорщина) – Брюссель-Шарлеруа (Бельгія) за 9,5 євро в одну сторону та акційні автобусні квитки Брюсcель-Роттердам за 7 євро на людину.  Після пошуку в Інтернеті варіантів  як недорого доїхати до Дебрецену склався такий варіант маршруту.

Маршрут

Нічний поїзд Київ-Чоп. ⇒ З Чопу електричкою до угорського міста Захонь ⇒ З Загоні електричкою до Дебрецену. Ночівля в Дебрецені. ⇒ З Дебрецена зранку літаком до Брюсселя. ⇒ Дивимось Брюссель та вечері сідаємо на автобус до Роттердаму.  ⇒ Декілька днів в Роттердамі. ⇒ Зворотній шлях такий самий але вже без ночівель.

 Житло

Житло в Дебрецені та Роттердамі бронювали через сайт AirBnb.  Як економити на бронюванні житла див. нашу статтю.

Вартість поїздки

Сумарно вся поїздка на 5 днів з Києва з усіма перельотами, переїздами та проживаннями в квартирах коштувала 143 євро на людину (не враховуючи харчування).

Відгук про поїздку

Чесно попереджаю – далі йде багато тексту.  🙂

День 0.

Нічний поїзд Київ-Чоп 25.05.2016 18:45 – 26.05.2016 9:47. Квитки купували он-лайн на сайті Укрзалізниці http://booking.uz.gov.ua/

День 1. 26.05.16

9:47 – Чоп.
В Чоп прибули вчасно, тож був час спокійно розібратись, як доїхати до Захоні.

Купуємо в касі квитки на електричку в Захонь.  Вартість квитка – 80 грн.

В Чопі я була до цього один раз і запам’ятався він мені лише смачним бульйоном в місцевому кафе. Але на цей раз дуже кинулась в очі «радянськість» вокзалу. На весь зал простяглось здоровенне панно присвячене червонармійцям та робітничому класу.

Поки купували квитки, «відбивалися» від місцевих таксистів, які пропонували довезти до Захоні за таку ж ціну. Квитки Чоп-Захоні – екзотичний артефакт радянського періоду ☺  Справжні радянські бланки-книжечки російською та німецькою, яких, схоже, колись наштампували на десятиліття вперед!

Прохід до електрички через митницю.

Митниця у Чопі – психологічна перевірка. Досвідчений митник запитав куди їдемо і пропустив без перевірки, а ось сумочки місцевих тіточок перевіряли доволі ретельно.  Туристи цією електричкою їздять мало, лише місцеві, а даремно. Електричка дуже колоритна. Усього 2 вагони, які ще пам’ятають часи Австро-Угорщини.

Там не електрифікована колія, то ж це дизель 🙂

 

10:25 – поїхали. За розкладом електричка, тобто дизель 🙂  їде десь півгодини, 20 хвилин з яких вона стоїть перед мостом через Тису, по якій проходить кордон. Проте, це все одно швидше ніж машиною, бо можливі черги.

Стрибок у минуле:

9:47 – прибуття до Захоні.

Телефони, побачивши угорську мобільну мережу, самі перевели час на годину назад – все ж таки інший часовий пояс. Угорські прикордонники заходять вже на станції і штампують паспорти тут же в електричці. Трохи нервувала, бо прикородонник чомусь, на мій погляд, занадто довго листав мій паспорт, хіхіків і щось показував своєму колезі. Нарешті поставив штам про прибуття до величного Євросоюзу, потім чогось його перекреслив (припускаю, що погано поставилась дата) поставив знову і нарешті повернув мені паспорт. І я швиденько вислизнула з електрички, про всяк випадок, щоб він не передумав. Виявилося попередній штамп про виїзд з Євросоюзу на моїй мультивізі проставили десь не в тому місці… Але мабуть це не так вже й кримінально ☺

З вокзалу ми не виходили, почекали хвилин 20 та сіли в поїзд на Дебрецен. Трохи відчутно що ми поблизу кордону – по поїзду пройшлися декілька циган, що просили милостиню, але не дуже нав’язливо.

Дебрецен

12:26 – прибули до Дебрецену.
В Дебрецені ми забронювали через Airbnb квартиру не далеко від вокзалу, але оскільки власниця квартири не змогла з нами зустрітися раніше 15-ти, в нас був час погуляти містом. Місто гарне та є на що подивитись.  У нас було не дуже багато часу,  тож ми обмежились лише прогулянкою центром.  Пройтися по місту приємно, проте мені щось нічого особливого не запам’яталось.  

Власниця квартири залишила нам ключі, а сама пішла ночувати до бойфренда. Так нам пощастило майже на день стати власниками чудової 2-х кімнатної квартири в Дебрецені ☺ Ключі від якої ми за домовленістю зранку кинули в її поштову скриньку.

День 2. 27.05.16

5:20 – На автобус до аеропорту ми сіли від центрального залізничного вокзалу. Рейси автобусу підлаштовані під рейси літаків, розклад є на сайті місцевого публічного транспорту http://dkv.newline.hu/scheduledetail/?lang=en#lm//Airport 1-2/O/0/en   

Квиток купили у водія. Вартість приблизно 1,5 євро (оплата в форинтах. Трохи угорських форинтів ми купили ще в Києві. Але в основному розраховувались банківською карткою)

6:40-8:55  літак Дебрецен-Брюсель від компанії Wizzair.

Брюссель:

8:55 прибуття в аеропорт  Брюссель. Коли планували поїздку і дивилися варіанти як доїхати з аеропорту – зупинилися на поїзді. Бо залізнична станція знаходиться в самому аеропорту (на -1 поверху) і табло прильоту/відльоту літаків виводяться прямо на станцію – що дуже круто на мій погляд. Тож в приємному очікуванні,  як тільки прилетіли, пішли шукати залізничну станцію.  На жаль, не знайшли – довелося вийти з аеропорту і ввімкнути телефони. І тут на нас чекав неприємний сюрприз. МИ ПРИЛЕТІЛИ НЕ В ТОЙ АЕРОПОРТ!!!
Виявилося, що в Брюсселі є декілька аеропортів. Основний позначається як BRU – знаходиться в 11 км від міста та є одним з найкращих в Європі.

А ми прибули в Брюсель-Шарлеруа, позначається як CRL  – він значно далі від Брюсселю (46 км). Віззейр на сайті писав просто Брюссель і розрізнити можна було лише по коду на квитку.

Тож знайшовши зупинку та автобусну касу я взагалі впала в ступор –  автобус у місто нам обійдеться майже вдвічі дорожче ніж  літак через всю Європу – 16 євро. Ось такі особливості подорожей лоукостами!

Інтернет рулить! Саша трохи порився в Інтернеті і знайшов, що онлайн ці ж самі квитки коштують 14 євро. Роздруковувати їх не потрібно,  достатньо показати на екрані телефону.  Тож Саша купив квитки онлайн та зекономив по пару євро. 

Шатлбас з аеропорту Шарлеруа приходить на Південний залізничний вокзал Брюсселю (Bruxelles-Midi), а звідти не далеко до історичного центру міста.

Район південного вокзалу

Скажу чесно – ця частина міста мені не дуже сподобалась. Мабуть тут взяли вгору великі очікування. Брюссель – столиця Євросоюзу, тож очікувала, що тут все буде взірцево-показово, чистенько та пафосно. Але вокзал, є вокзал, навіть в Брюсселі – тож трохи безхатченків, трохи сміття, десь покоцана плитка додали контрасту до моїх вражень від міста.

Від південного вокзалу до центру міста йшли пішки. Наш маршрут пролягав через мусульманський квартал. Жінки в хіджабах швиденько пробігають по вулиці, африканки в чалмах, чоловіки арабської зовнішності поважно сидять за столиками кафешок або просто на стільцях біля крамничок.  І знов мої очікування мене підвели – якось я не очікувала побачити східний колорит у столиці Бельгії.  Тож знову почала нервувати – «а чи можу я тут знаходитися у европейському одязі, з непокритою головою, чи можу я заходити в кафе чи це тільки для чоловіків»… Заспокоїлась, коли побачила групку жіночок у шортах, які виходили з якось готелю.  ☺

Можливо цей мусульманський квартал утворився через “кризу біженців”  – ми приїхали як раз в самий його розпал.

Центральні квартали

Дістались до центральних кварталів і потрапили вже в зовсім інший світ – музеї, шоколадні крамнички, історичні будівлі, пивні ресторанчики,  зграйки «різношерстих» туристів з усіх кінців світу і солодкий аромат бельгійських вафель який проникає усюди ☺.

Цікаві місця Брюсселю

Ось наша карта цікавих місць Брюсселю, які ми планували подивитись.

В цетрі подивились майже все – на наступний раз залишили Европарламент та віддалений Атоміум. В Атоміум краще їхати коли в Брюсселі у вас є більше часу ніж 1 день.

А перервах між блуканнями вуличками – бельгійські вафлі і бельгійське пиво ☺

Вафлі продають як окремо так і з різними посипками та намазками, морозивом та фруктами. Дуже сподобалися вафлі з морозивом.

Бельгійське пиво

Що стосується пива – я не дуже фанат. Була. Але бельгійське пиво – це щось! Багаті насичені смаки – дуже різні, як за смаком так і за «градусом». Тут краще дати слово Саші. Оскільки маю діряву пам’ять, то я запам’ятала лише пиво Kwak (бо воно подається в спеціальному келиху і коли з нього п’єш він видає квакаючі звуки).

В невеликій Бельгії варять більше 800 сортів пива. І якщо в супермаркеті продається менше 20 сортів пива клієнти можуть поскаржитись в товариство захисту прав споживачів!

До речі, вже після нашої поїздки ЮНЕСКО внесли бельгійське пиво в список нематеріальної культурної спадщини людства https://ich.unesco.org/en/RL/beer-culture-in-belgium-01062

Ми з ними згодні, воно того варте!

 

Брюссель у фото

Славетний  «хлопчик що пісяє» – знайшли його по великому натовпу туристів навколо.  Без туристів його можна не помітити, бо за розмірами він зовсім невеличкий
Символ Брюсселя  на цей раз був одягнутий в форму якоїсь футбольної команди. Як і всі зробили на пам’ять фото з “хлопчиком”.  Треба ж якось показати, що ми були у Брюсселі ☺

Головна площа Grand Place – об’єкт світової спідщини Юнеско.

На ній можна застрягти надовго, бо кількість палаців, музеїв, ресторанів зашкалює:

• Будинок короля (фр. Maison du Roi). Але король тут ніколи не жив – це музей міста Брюссель. Що цікаво – нідерландською цей будинок називають «Дім хліба» (нід. Broodhuis);
• Брюссельська ратуша – дуже гарний готичний будинок. Туди теж водять екскурсії. Можна піднятись на дзвіницю та подивитись місто зверху.
• Гільдійні будинки

Площу подивились тільки зовні. Заскочили лише в музей пивоваріння і були дуже разочаровані.

Магазинчик шоколаду в галереї святого Юбера.  Викликає дитячій захват. Навіть купувати нічого не хочеться, а просто витріщатися на вітрину і по-дитячому радіти такій кількості різноманітних ласощів.

Вуличка Rue des Boucers – її називають «черево Брюселя».

Ця вузенька вуличка –  самі ресторани. Ціни виставляються на вулиці, тож ви можете вибрати страву просто проходячи повз.

Тут ми і вирішили повноцінно пообідати славетними мідіями з картоплею.

Доречі, – мідії подаються в кастрюльці прямо з ракушками. А картопля подається окремо – у вигляді звичайнісінької картоплі фрі.

Дуже дивно було бачити картоплю фрі, як національну страву Бельгії, але погугливши виявилось що «такі так». За багатьма джерелами – картопля фрі родом із Бельгії і її готують ще з 17 століття.

На цій же вуличці в закуточку ми знайшли «дівчинку що пісяє». Але, на відміну від пісяючого хлопчика, її дуже ретельно заховали. Але тим цікавіше її шукати.

Десь в центрі є ще пісяюча собачка, але ми її не знайшли.

А ще в Брюсселі багато муралів, кажуть що по ним навіть окремі екскурсії проводять.

Багато голландських будинків – вузеньких з великими вікнами.  В Брюсселі велика нідерландська громада і це відобразилось на зовнішньому вигляді міста.

Вид з “гори мистецтв”. 

Парковка навпроти королівського палацу.
Якось я собі важко уявляю, що у нас навпроти будинку президента буде парковка для “простих смертних”. А тут – ось звичайна парковка (тільки платна :))

Північна частина міста

Наш автобус на Роттердам відправлявся від Північного залізничного вокзалу  (Gare de Bruxelles-Nord)  куди ми теж вирішили піти пішки.

Ця частина міста – ще один контраст, місто майбутнього. Ультрасучасні будівлі зі скла та металу в поєднанні з деревами ботанічного саду виглядають надзвичайно гармонічно.

Квитки на автобус Брюссель-Гаага з зупинкою в Роттердамі  ми придбали на сайті https://www.flixbus.com.ua/  (до речі, Flixbus вже їздить з України і сайт має українську мову, що надзвичайно приємно). Саша через канал в Telegram  TimeToTravel  відслідкував акцію від flixbus, тому квитки обійшлися всього 7 євро з людини.

О 20:00 сіли в автобус. Водієм виявилась приємна жіночка середнього віку.  Якось цей факт дуже потішив. Європейська ґендерна рівність. Важко уявляю собі у нас жінку-водія міжнародного автобусу.
Хоча… може наші жінки просто не дуже люблять такої роботи…

Частина 2 – Роттердам